Веретінниця східна (Anguis colchica (Nordmann, 1840)), дивовижна істота, яка часто викликає острах через своє змієподібне тіло, а відтак нерідко стає жертвою міфів, страхів та упереджень, часом просто мирно дрімаючи в затишній прохолоді трав.
До слова, це непорозуміння навіть відображено в науковій назві роду, яку їй дав Карл Лінней – з латинської anguis означає "змія". Видову ж назву отримала, ймовірно, на честь Колхіди, стародавньої території в Азії, розташованої між Чорним і Каспійським морями, яка не відображається на сучасних картах й за грецькою міфологією була відома як край багатий на золото та інші скарби.
Що ж, якщо відкинути страхи й придивитись уважніше до цієї дивовижної безногої ящірки можна зрозуміти, що вона таки є своєрідним скарбом наших екосистем не лише доволі красивим й абсолютно не шкідливим, але й дуже корисним.

Зазвичай, спинна частина тіла веретінниці має мідно-коричневий або темно-сірий колір з характерним бронзовим блиском. У статево активних дорослих особин (частіше у самців, рідше у зрілого віку самок) на спині, мов химерних форм прикраси з бірюзи, можуть з'являтися світло-блакитні плями.
На відміну від змій, вони мають вушні отвори та рухомі повіки, що закриваються, водночас на відміну від більшості рептилій, не вирізняються гострим зором та компенсують це інтенсивним використанням органу смаку – регулярно висувають язика, що для багатьох підсилює схожість зі змією. Та, щоб досліджувати світ язиком, вони повинні злегка відкривати рот, тому що у них немає щілини у верхній губі, як у змій.
Під час полювання також переважно використовують нюх. Харчуються різними видами безхребетних: равликами, гусеницями, павуками, дощовими черв'яками та багатоніжками, також поїдають велику кількість личинок, лялечок та яєць різних комах та таким чином відіграють важливу роль у контролі над шкідниками.
Сподіваємось, приклад веретінниці слугуватиме вам нагадуванням про те, що кожен елемент природи вартий уваги та обережного ставлення, а наші знання допомагають розрізняти міфи від реальності.

На вербі груші? Нісенітниця, плід уяви – всі ж знають. А як щодо троянд? А от троянди на вербі – справжнісінькі й реальні. І вирощує їх на кінчиках пагонів малесенька муха галиця розеткова вербова (Rabdophaga rosaria (Loew, 1850)), розміром і формою схожа на комара.

Історія починається на початку літа, коли крихітна R rosaria відкладає яйце у верхівку пагона, що розвивається. Така яйцекладка запускає хімічні процеси, що блокують подовження пагона (міжвузлів). В результаті 30–60 листків, які мали б розтягнутися на метр гілки, концентруються на одному сантиметрі, формуючи характерну "троянду". Така розетка забезпечує для личинки притулок та запас їжі для личинки.
Восени личинка заляльковується та більше не потребує їжі, але їй все ще потрібен притулок і захист, відтак пагони, вражені R. rosaria, після літа гинуть, а сухі троянди залишаються на рослинах впродовж всієї зими.

Навесні з лялечки всередині розетки з’являється доросла комаха, що вилітає в пошуках відповідної верби, щоб відкласти яйця і почати процес заново. Rabdophaga rosaria, ймовірно, складається з більш ніж одного виду, кожен з яких обирає різний вид верби або групу видів.