У глибинах тінистих лісів ховається справжній діамант української флори – одноквітка звичайна (Moneses uniflora (L.) A.Gray). Мабуть, мало кому з вас доводилось зустрічати цю квітку в природі, що немов створила цю тендітну красу саме для себе, щоб любуватись в тиші під куполом густих верховіть хвойного лісу, крізь який сонячні промені пробиваються лише тонкими золотими нитками, серед затишної прохолоди його м'яких мохових килимів. Й це темне тло ефектно підкреслює ніжність, елегантність й вишукані структури маленької квітки, вкотре нагадуючи, що природа досконала у своїх творіннях.

Одноквітка звичайна – представниця монотипного роду родини вересових (Ericaceae), багаторічна трав'яниста рослина з вишуканою базальною розеткою округлого шкірястого листя, над якою на надземному безлистому стеблі 5-15 см заввишки розпускається лише одна квітка, що сором'язливо схиляє голівку, мов втуплює погляд в землю, розкриваючи при цьому свої білі пелюстки якомога ширше. Такий широко розкритий віночок сягає 1,5-2 см в діаметрі та має вигляд п'ятикутної зірки.

Під білосніжною парасолькою з пелюсток ховається цікавої форми маточка з бочкоподібною зав'яззю, прямим довгим стовпчиком який увінчує 5-лопатеве рильце. Навколо зав'язі променисто розкидані дуже характерні тичинки з товстими нитками, кожна з яких закінчується кількома циліндричними пиляками з шишками.

Квітка ця не через інтровертний характер, в якому її можна запідозрити через поодиноке цвітіння в глушині лісу, весь час цвітіння смиренно дивиться на ґрунт – це її ефективна стратегія для запобігання самозапиленню. Кажуть, що вона може довго й терпляче, навіть до шести тижнів, чекати на відповідних запилювачів, розвіюючи для їх принади легкий ледь вловний солодкуватий аромат, ніжний й делікатний, як вона сама. Лиш після запилення стебло випрямляється, гордо несучи невеличку п'ятигніздну коробочку, в якій зріє крихітне насіння, та відмирає після його розсіювання. Листя ж її вічнозелене та росте цілий рік, дозволяючи рослині фотосинтезувати, коли дозволяють умови, навіть за слабкого освітлення.

Як бачите, за тендітністю одноквітки криється велика сила: вона вміє чекати й пристосовуватися, розквітаючи там, де інші б просто зникли.

Через свій розмір і колір він є одним із найбільш поширених, помітних і відомих міксоміцетів, адже, коли він тільки з’являється у вологих, тінистих місцях на мульчі, гнилій колоді, листовому опаді, виглядає як яскраво-жовта яєчня діаметром 3–20 см та 1–3 см завтовшки. У фольклорі деяких країн за незвичний зовнішній вигляд його пов’язують з відьмами та називають "відьминим маслом" або "відьминим плювком".

Фуліго жовтий, або фуліго гнильний, фуліго септичний (Fuligo septica (L.) F.H.Wigg) – слизовик з родини фізоргові (Physaraceae), що більшу частину свого життя, подібно багатьом інших слизовиків, існує як тонка, вільноживуча маса протоплазми. Ця маса, яка називається плазмодієм, може змінювати форму та повільно повзати, подібно гігантській амебі, поглинаючи бактерії та шматочки органічної речовини. Її розмір дуже варіюється залежно від харчових ресурсів, зазвичай в межах від 3 до 20 см. Згодом плазмодій перетворюється на губкоподібний еталій, подібний на плодове тіло гриба, що містить спори. У міру дозрівання еталій втрачає свій колір, твердне і випускає свої темні спори, які можуть швидко й легко поширюватися та зберігати життєздатність протягом тривалого часу.

    Попри неоднозначне ставлення до нього людей, фуліго жовтий  не завдає шкоди ні рослинам, ні тваринам, ні людям, хоча в окремих випадках його спори можуть негативно вплинути на стан людей-алергіків. Більш того, він корисний для навколишнього середовища як природний розкладач органіки. Вчені також виявили, що пігмент, через який фуліго набуває свого яскравого неоново-жовтого забарвлення, утворює хелат із важкими металами. Завдяки такій особливості цей організм може перетворювати важкі метали в навколишньому середовищі на інертні речовини. 

28-29 березня працівники Парку взяли участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції «Природа в окупації – 10 років російської військової агресії проти довкілля. Перспективи відновлення природоохоронних територій України», організованій Всеукраїнською екологічною лігою.
Учасники обговорювали вплив та наслідки військових дій для природоохоронних територій, об’єктів ПЗФ, морської акваторії, ландшафтного та біологічного різноманіття. У форматі круглого столу розглядалася проблематика наслідків забруднення вибуховими та небезпечними речовинами ґрунтів, водних ресурсів, перспективи розмінування та відновлення. Також окреслено проблемні питання функціонування природоохоронних територій та шляхи для їх відновлення і розвитку.

.